Понеділок, 20.11.2017, 16:18
Вітаю Вас Гість | RSS

Шилівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Категорії розділу
Наше опитування
Яке ваше ставлення до дистанційного навчання?
Всього відповідей: 7
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Життя школи

Головна » Статті » Мої статті

Історії потерпілих

Історії потерпілих

 

Історія Людмили

Моїй доньці 20 років. Вона вже три роки заміжня. У сім’ї росте маленька дитина. Чоловік на сім років старший. До народження дитини все було добре, а з появою онука життя змінилося. Спочатку зять перестав приділяти доньці увагу, став ігнорувати. Сім’ю забезпечує добре, але при цьому кожного разу повторює «У тебе ж усе є, що тобі ще треба!». Потім все частіше став дорікати в тому, що вона нічим не займається, «просто сидить вдома», за дитиною погано доглядає, не так виховує (хоча сам у вихованні дитини не бере ніякої участі, посилаючись на те, що багато працює і йому ніколи). На прохання та сльози дочки відповідає криком, принижує, говорить, що якщо вона буде турбувати його по дрібницях, відправить в психіатричну клініку, а дитину забере. Потім перестав ночувати вдома, гроші витрачає так, як йому хочеться, не порадившись при цьому з донькою. І якщо я завжди говорила дочці «Ти можеш, у тебе все в житті вийде!», то чоловік переконує її у протилежному! Дуже боляче і складно дивитися матері на те, як страждає її дочка і як повільно, але впевнено руйнується її життя і сім'я. Якщо раніше донька була ласкавою, доброю і відкритою дівчинкою, писала вірші і ділилася найпотаємнішим з матір'ю, то тепер це вже зовсім інша людина. Вона стала нервовою, дратівливою і замкнутою, часто плаче, а свою злість і образу зганяє на дитині. Перестала спілкуватися з подругами та родичами. Від допомоги матері відмовляється. За її словами, вона любить свого чоловіка і боїться його втратити.

 

Історія Катерини

Моїй дочці 34 роки. Вона два роки живе в цивільному шлюбі з молодим чоловіком на десять років молодше. За останні два роки доньку практично не впізнати. Вона робить все, що той захоче. Останнім часом сильно нервує, злиться і «зривається» з найменшого приводу, говорить його словами, але більше всього боїться втратити. Йому ж це все тільки «на руку». Що хоче з нею те й робить. Принижує, б’є, ігнорує не тільки почуття дочки, але й мої. Всіляко намагається маніпулювати, забороняє їй бачитися з власною дочкою, говорить, що піде, як тільки вона це зробить. У результаті дочка вже більше року не приходила додому, не приділяє уваги онучці і невідомо де живе зараз.

 

Історія Марини

Живу з чоловіком вісім років у цивільному шлюбі. За цей час у нас народилася донька. Спочатку все було добре, але з часом ситуація змінилася. Чоловік став випивати, з часом звільнився з роботи, а нової так і не знайшов. Життя стало просто нестерпним. Моєї зарплати на всю сім’ю не вистачає, при цьому з будинку постійно зникають гроші. Через нереалізованість в житті чоловік теж змінився. Сімейні питання вже давно перестали вирішуватися в спокійній обстановці, він починає кричати і нецензурно лаятися з будь-якого приводу. Практично кожен день наші сварки спостерігає дитина, плаче, нервується. Щоб образити мої почуття остаточно, і налаштувати дочку проти мене, чоловік розповідає дитині яка я погана мати. Я б забрала доньку й поїхала до батьків, але не можу, тому що квартира оформлена на мене. Та й до того ж він погрожує, якщо виженеш, говорить, знайду спосіб помститися тобі. «Пам'ятай, жити спокійним життям я тобі все одно не дам!».

 

Історія Олени

У шлюбі майже чотири роки. Маємо маленького сина. Ще до шлюбу мій майбутній чоловік міг мене принижувати та обзивати. Але я не зважала на це уваги, тому що дуже його любила і боялася втратити. Пізніше я завагітніла і ми мусили одружитися, хоч він і не хотів. Спочатку все було ніби добре, але поведінка чоловіка швидко почала змінюватися. Він починав дратуватися з найменшого приводу. Приниження, звинувачення та негативні репліки в мій бік стали вже звичним явищем. Що не день, то ставало все гірше і гірше… Я теж не могла мовчати… Вперше він мене вдарив, коли я була на сьомому місяці вагітності. Але після, на колінах і з квітами в руках, просив пробачення, казав що любить. Я пробачила… Незабаром побої повторилися знову. Останні два роки він регулярно б’є і мене, і дитину. Я не витримала, забрала сина і пішла з дому. До матері повернутися не можу, бо вона вживає алкоголь і живе так як їй подобається. Більше родичів я не маю. Отож доводиться підживати у друзів. Чоловік телефонує і постійно кличе додому, але я його дуже боюся. Каже, якщо я не повернуся, знайде і вб’є мене. Де шукати допомоги?

Категорія: Мої статті | Додав: School (19.02.2017)
Переглядів: 31 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук

Copyright MyCorp © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz